У загублених закутках власної душі людині неминуче необхідно відшукати воїна. Кожному. Виснаженого, але незламного. Воїн, як майбутнє, потребує віри. Без неї він непомітний, вразливий, бездіяльний. В очікуванні. Його не можна жаліти, ним слід пишатися. Саме так, пишатися власною здатністю стати на захист добра та справедливості. Без віри у воїна в собі ми легко сприймаємо руйнівну брутальність і пихате невігластво, толеруємо зло, що не здатне толерувати нашу порядність і наше сумління. Без воїна в собі нам бракує повноти, цілісності, справжньості – людяності.
Воїн живе у кожному, проте не кожен у нього повірив. Щоб його відшукати, у нього слід повірити. Він живе там, де честь, відвага та відданість стають нашими критеріями прийняття конкретних рішень. Він живе у кожному, але в декому присоромлено очікує миті свого визволення.
Наша віра у воїна в собі допомагає йому піднятися, розправити відважно плечі та впевнено поглянути вперед. Воїн – особа горизонту: він – невтомний і нестримний рух до перемоги над собою, над життєвими викликами, над противником будь-якого масштабу та калібру. Воїн – це наша здатність до руху, попри всі можливі перешкоди та поразки.
Воїн живе у кожному, але завжди потребує нашої віри в себе.
о. Андрій Зелінський, ТІ
18.06.2020
